Рух «Нові ліві» з точки зору політико-правового аналізу

Рецензія на книгу Романа Токарчика «Нові ліві. Родовід – рухи – ідеологія – рецепція»

Той політико-правовий устрій, який сформувався впродовж останніх 19 років незалежності України, можна охарактеризувати як кримінально-олігархічний, або навіть просто бандитський капіталізм. Причому в рамках цього устрою українське право як регулятор соціальних відносин відіграє роль політичного знаряддя за допомогою якого кримінально-олігархічний панівний клас (кримінальна плутократія) втілює свою волю і намагається надати цьому устрою видимість демократії. На превеликий жаль, останні п’ять років, що минули після помаранчевої революції, були не боротьбою за ліберальну чи соціальну демократію, або за утвердження «верховенства права», а скоріше боротьбою між утопічним агресивним націоналізмом, з одного боку, та «реальним бандитизмом» — з іншого, в результаті якої перемогла модель бандитського капіталізму. На цьому тлі перед молодим поколінням громадян України дедалі гостріше постає дилема: адаптуватися до вищезгаданого устрою, відмовишсь від спроб його зміни, або шукати альтернативні шляхи, які могли б стати основою соціального визволення українського народу. З огляду на це перед такою галуззю правознавства, як історія політико-правових вчень, стоїть завдання адекватного представлення різноманітних ідеологічних рухів і напрямів, на підставі яких можна було б виробити конкретні рецепти подолання політико-правової системи бандитського капіталізму в Україні, яка невпинно веде до деградації українського народу.
Розмірковуючи над тим, що саме могла б запропонувати історія політико-правових вчень молодим політичним активістам, що вибрали не шлях конформізму, а шлях нелегкої і небезпечної боротьби за визволення народу, не можна обійти увагою глибоку за змістом і блискучу за формою викладення книгу польського професора Романа Токарчика (Roman Tokarczyk) «Нові Ліві» (“Nowa Lewica. Rodowod – Ruchy – Ideologia – Recepcja”, Krakow: Avalon, 2010), яку присвячено науковому аналізу особливостям теорії і практики руху «Нові ліві». Одразу ж зазначимо, що професор Токарчик є знаним спеціалістом в сфері історії політико-правових вчень і політичних ідеологій, книги якого давно вважаються класикою польської науки права. Ідея написання праці «Нові ліві», як зазначив сам автор, виникла під час перебування професора Токарчика у науковому відрядженні в американському університеті Берклі в 70-роках минулого століття, під час якого він мав змогу безпосередньо спостерігати діяльність і соціальні експерименти представників руху «Нові ліві» саме у той період американської історії, коли американська молодь намагалася змінити реалії імперіалістичної моделі американського капіталізму та «корпоративної держави».

Безперечною заслугою автора цієї книги є те, що йому вдалось у досить логічний спосіб систематизувати та узагальнити різноманітні напрями та теорії руху «Нові ліві», внаслідок чого його книгу можна назвати своєрідною енциклопедією цього соціально-політичного руху.

Насамперед зазначимо, що саме поняття «Нові ліві» є досить складним і суперечливим. Разом з тим, змістовна сутність цього поняття полягає в тому, що воно є протилежністю поняття «старі ліві», під яким мають на увазі традиційні соціалістичні і комуністичні рухи та партії, які піддалися спокусі бюрократизації і тоталітаризму і тим самим перестали бути авангардом світового революційного руху. Фактично йдеться про те, що традиційні соціалістичні та комуністичні партії досить успішно інтегрувалися в існуючу репресивну систему влади і, втративши свій радикалізм та революційну енергію, перетворилися в той елемент існуючої політико-правової системи, який об’єктивно сприяє стабілізації цієї системи. Перетворившись в «партії парламентського типу», традиційні ліві партії не зацікавлені в революційному зламі «істеблішменту» і досить часто послугуються націоналістичною риторикою.

Цікавим є те, що професор Токарчик у своїй книзі розкриває зміст поняття «Нові ліві» як ідею, ідеологію, рух та доктрину. Тільки такий багатоаспектний аналіз цього поняття дає змогу вловити його справжній сенс.

Слід зазначити, що у сучасній вітчизняній політико-правовій думці теоретичні аспекти руху «Нові ліві» залишаються значною мірою «білою плямою». Що стосується радянської науки, то під впливом офіційної пропаганди цей рух було представлено в карикатурному вигляді як анархічну «дрібнобуржуазну стихію», не вдаючись при цьому в об’єктивний науковий аналіз цього цікавого явища соціального життя. Очевидно радянська партійна номенклатура інтуїтивно відчувала в ідеях і практиці «Нових лівих» смертельну загрозу для себе. Під впливом цієї пропаганди в свідомості радянської людини (homo soveticus) з її міщанською психологією також сформувався карикатурний образ «Нових лівих», з якими навіть боялися проводити серйозну полеміку чи замислюватися над їхніми програмними настановами. В найкращому випадку партноменклатурні ідеологи вважали «Нових лівих» проявом «дитячої хвороби лівизни». Не уникнув, на жаль, радянської промивки мозку і такий поет-бунтар, як Володимир Висоцький, поезія якого була по суті радянським аналогом поезії «Нових лівих». В 1978 році Висоцький, очевидно під враженням того, що він побачив в Парижі написав досить поверховий і малознаний сьогодні вірш «Нові ліві»:

«Новые левые — мальчики бравые
С красными флагами буйной оравою,
Чем вас так манят серпы да молоты?
Может, подкурены вы и подколоты?!
Слушаю полубезумных ораторов:
«Экспроприация экспроприаторов…»
Вижу портреты над клубами пара —
Мао, Дзержинский и Че Гевара.
Не [разобраться], где левые, правые…
Знаю, что власть — это дело кровавое.
Что же, [валяйте] затычками в дырках,
Вам бы полгодика, только в Бутырках!
Не суетитесь, мадам переводчица,
[Я не спою], мне сегодня не хочется!
И не надеюсь, что я переспорю их,
Могу подарить лишь учебник истории».

Симптоматично, що в цьому вірші, називаючи категорично владу «кривавою справою», Висоцький, по суті, хоч і не свідомо, стає на бік анархістів. Тут доречно пригадати відомі слова теоретика анархізму Петра Кропоткіна, який стверджував, що анархісти ведуть боротьбу не за владу, а проти влади як такої, тобто проти панування людини над людиною. Поетична критика Висоцьким «Нових лівих» є швидше критикою з точки зору самих «нових лівих», а не з точку бюрократично-авторитарної КПРС. І хоча Висоцький у цьому вірші не сподівається «переспорити» французьких «Нових лівих», тим не менш навряд чи можна припустити, що він хотів би їм «подарувати» підручник історії написаний з точки зору офіційних істориків КПРС. Скоріше, тут йдеться про те, що поет закликає «Нових лівих» більшою мірою враховувати об’єктивні тенденції історичного процесу.

Сучасна українська наука права і публіцистика, в якій іноді можна зустріти націонал-фашистські обертони, також здебільшого вороже налаштована до ідеології «Нових лівих», оскільки інтернаціональний, загальнолюдський і гуманістичний пафос «Нових лівих» є несумісним з агресивним українським націоналізмом і «жлобо-фашизмом».

Однак повернімося до книги професора Токарчика. В ній він не тільки досліджує теоретичній родовід та історію «Нових лівих», але й також аналізує практику і особливості боротьби «Нових лівих» у різних країнах світу (насамперед в США, а також у Великій Британії, Німеччині, Франції, Голландії, Італії а також Китаї).

Надзвичайно важливим є те, що Роман Токарчик досить ретельно аналізує ключові поняття, що сформувалися в лоні ідеології «Нових лівих». Тут, зокрема, йдеться про такі поняття, як свобода та рівність, поняття спільноти (комуни), ідея «демократії участі» (participatory democracy), яка протистоїть формальній буржуазній демократії тощо. Завдяки цьому у читача з’являється цілісне розуміння теорії «Нових лівих», незважаючи на їхнє розмаїття. Так, наприклад, говорячи про поняття «демократії участі», Токарчик називає її однією з найбільш цікавих і найбільш оригінальних елементів думки «Нових лівих». Причому в цій концепції він бачить одночасно ціль, вартість і організаційну засаду діяльності руху «Нові ліві». Нагадаємо, що під «демократією участі» розуміють ту модель соціальної системи, яка запевнює участь у ній окремих осіб, і яка керується двома засадничими директивами: 1) особа повинна брати участь в тих соціальних рішеннях, які визначають якість і напрямок її життя; 2) організація суспільства повинна сприяти незалежності людей, доставляючи їм засобів необхідних для їхньої взаємної участі. При цьому професор Токарчик виокремлює три основні форми «демократії участі»: 1) порозуміння (консенсус); 2) децентралізація; 3) робочий контроль.

Принагідно зазначимо, що під час «помаранчевої революції» можна було спостерігати стихійну появу, нехай навіть і у зародковому вигляді, деяких своєрідних форм «демократії участі», які могли б стати альтернативою буржуазному корумпованому парламентаризмові в Україні, але, на превеликий жаль, українська буржуазія дуже швидко зрозуміла, до чого може призвести розвиток такої народної демократії і зробила все, щоб як найшвидше придушити ці зародки «народної творчості».

Розглядаючи форми боротьби «Нових лівих», Токарчик виділяє, зокрема, такі, як тактика пасивного опору, боротьба за соціальні реформи, «втеча» хіпі, тактика революційної боротьби тощо.

Цікавим є також аналіз взаємного впливу чи боротьби руху «Нові ліві» з іншими ідеологічними рухами, насамперед такими, як анархізм, троцькізм, маоїзм, лібералізм, консерватизм та християнство.

Одним словом, читаючи книгу професора Токарчика, стає зрозуміло за що, за які ідеали, борються «Нові ліві» і проти чого вони борються.

Мабуть єдиною пропозицією стосовно книги професора Токарчика, яку ми можемо зробити, є те, щоб в наступному виданні його праці появився розділ спеціально присвячений розвитку і проблемам руху «Нові ліві» в Україні та Росії. Такий розділ є, з нашого погляду, необхідним ще й тому, що рух «Нові ліві» в Україні, незважаючи на свою відносну молодість і іноді хаотичне розмаїття, тим не менш вже встиг накопичити цікавий досвід визвольної боротьби. Окрім того, цей рух вимагає певного аналізу, свого роду погляду ззовні, в контексті американської та європейської історії політико-правових вчень.

Завершуючи свій невеличкий аналіз книги професора Токарчика «Нові ліві» , слід додати, що публікація цієї книги в Україні могла б не тільки збагатити українську науку, але й також стати в нагоді тим молодим політичним діячам та активістам, які шукають свій особливий шлях соціальної визвольної боротьби з урахуванням здобутків і помилок руху «Нові ліві» в США та країнах Європи.

http://livasprava.info/content/view/2297/1/

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s


%d такие блоггеры, как: