Поліційна держава чавитиме не тільки квіти

Смерть «маленької людини»

Смерть студента  Ігоря Індило та компанія громадської непокори поліційному свавіллю змінила розклад напередодні святкування 100 днів правління Януковича.  По реакції влади і «політиків» можна твердити, що їх таки добряче «торкнуло». Факти. Видатні майстри вербального жанру Піскун та Піховшек на «Шоу Шустера» то намагаються прив’язати акцію 1 червня до опозиції, то пропонують не поспішати із висновками. МВС «долучає» до розслідування «правозахисника» та трьох журналістів, що законом не передбачено. Опозиція судомно намагається перетягнути на себе ковдру. Робить це із запізнення та вельми незграбно. Майстри «чорного піару» розвішують в інтернеті тексти-викриття жахливої анти міліційної змови. Нервові люди (може і справжні міліціонери?) на форумі співробітників МВС мріють кинути на демонстрантів «беркутят» .  В реальному житті міліціонери просто потопталися по квітах біля шевченківського райвідділку.  Акція добряче розбурхала болітце вітчизняної політики. І це, як можна зрозуміти, тільки початок.Переляк, можна припустити,  пов’язаний із тим, що влада тримається на двох китах. Звуться вони Довірою та Страхом. Громадяни мають, якщо не обожнювати, то хоча б довіряти владі, але і для невіруючого Фоми знайдеться завжди свій вразумитєль із «тупим предметом». Зрозуміло, що насильство це має бути адекватним. У іншому випадку втрачається довіра. Страх перед владою зникає вже після втрати довіри.  За період від 2005 року влада тільки те і робила, що наривалась на неприємності. Вони стріляли, давили джипами, хуліганили, крали і т.д. Це стосувалося і можновладців і правоохоронців. Всіх кольорів партійно-політичної райдуги. До народу доходило довго. Дійшло, схоже, тільки у 2010, коли владі закортіло встановити режим поліційної держави.

Так, влада стурбована. Але діє тупо. В цьому правляча коаліція мало відрізняється від опонентів у парламенті. І ті, і інші розуміють ситуацію хибно та реагують неадекватно.  Все як завжди.

Мотив протесту

Люди, що сьогодні протестують проти поліційної сваволі роблять це із страху та егоїзму. Факт. Вони хочуть жити та користуватися певними правами. Власне, не готовий народ покласти свою волю на алтар української державності. Є «патріоти» які твердять, що завтра вони влаштують національну революцію, люстрацію, санацію чи масову екзекуцію і держава  зміниться. Втім, вони забувають, що держава завжди ворожа 99% населення. Тож знайдуться іще «патріоти», які будуть мріяти провернути таку ж штукенцію і замінити один насильницький ієрархічний хаос на інший такий самий насильницький та ієрархічний хаос держави.  Ще Цезар твердив, що люди весь час прагнуть свободи і це сильно обмежує державцю політичну волю.

Тобто в даній ситуації ми маємо протест, що базується на біологічному началі. Представники нашого біологічного виду, навіть вигадали такий механізм виживання, як солідарність.   Тобто загроза одному сприймається, як загроза всім. Вбили хлопця, який (що не виключено) не вважав за потрібне бути аж надто сумирним. Молоді люди часто порушують порядок від надміру сил та емоцій. Зрозуміло, що суспільство не вважає це підставою для страти. Тоді доведеться б вбити половину, якщо не більше, молоді. Він не проявив поваги до представника правопорядку. Ті хто займаються будь-якою громадянською активністю теж не дуже поважають порядок. Вони його хочуть змінити. Їх теж можна вбивати?

Для підтримання порядку міліція вимушена катувати затриманих. Вони інакше працювати не вміють, нажаль. Збирати докази, діяти у полі права – це вимагає іншої «материнки» та «програмового забезпечення». Тоді вони будуть діяти обережніше. Бездушна машина буде давати менше таких збоїв, як у справі Ігоря Індило. Поліційна ж держава до якої ми йдемо останні кілька місяців припускає логіку найширшого використання насильства. Закатовані іноді вмирають. Більше затриманих та допитаних – більше трупів.

Тож люди, що відчувають себе потенційною жертвою збираються і висловлюють свою позицію. Роблять це не тільки у Києві, але і в регіонах. Це наочна демонстрація солідарності та непокори. Ми розуміємо, що є люди для яких акції без мордобою, чорних масок чи киданням презервативами із зеленкою то вже «ацтой». Насправді, їхня точка зору є хибною, базується на політичній міфології і є продуктом деградації вітчизняної вищої та середньої освіти. Із дитсадками в Україні є проблеми, але не такі страшні. Малюки ще мають потяг до саморозвитку, який у них відбивають вже у школі. Важливий не адреналін, а колективна дія. Протест перетворюється в опір, якщо ми намагаємося зробити несправедливість неможливою. Приблизно так казала одна вбита у в»язниці німецька журналістка. Її особистий опір закінчився невдало, але думки цінні.

А ще один німець у 19 сторіччі казав, що радикалізм полягає в здатності доводити думки до кінця. Так що революційна дія є осмисленою, якщо в країні революція. А роблять її не півтори каліки у чорних масках.

Брехали, брешуть, будуть брехати

Ще за день до акції з»явився ряд компрометуючих матеріалів у інтернеті. У них відкриті та доступні документи організаторів поєднувалися із бездоказовими припущеннями. Крім самої акції 1 червня сталася подія , яка вже вказує на можливого замовника «чорного піару». Цитата:

«Міністерство внутрішніх справ залучило журналістів та правозахисників до розслідування загибелі студента.

Відповідний наказ міністр Анатолій Могильов підписав у вівторок, повідомляє прес-служба МВС.

До складу робочої групи з розслідування загибелі студента увійшли правозахисник Едуард  Багіров, Володимир Мжельський (5 канал), Анатолій Гавриш (газета «Факты и комментарии») та Тетяна Кругова (сайт «Кримінал.ТВ»).»

Багірова вже давно призначили «головним правозахисником» при МВС, що викликало певну критику на його адресу. Приймалися відповідні заяви у середовищі правозахисників у яких ставили під сумнів компетентність цієї людини.  Мжельський людина відома. Але, наскільки ми пам»ятаємо, він у часи роботи репортером не писав про проблеми криміналу чи прав людини. Гавриш ака «Толік с планшетом» є відомим журналістом… що спеціалізується на «жовтусі». Він майстер розважати читача. Вміє писати, але він не аналізує події. Він їх «вміє подати».  Талант його лежить у зовсім іншій площині. Як мінімум, вони не професіонали.

А тепер найцікавіше. Увага!  «Тетяна Кругова (сайт «Кримінал.ТВ»)». Це, як можна припустити, телевізійниця, що знайшла «плантацію» конопель і за це мало не сіла. Втім, сам сайт, на якому вона працює, вже має чітку позицію по кампанії проти свавілля. Напередодні 1 червня на «Кримінал.ТВ» з’явилася РЕДАКЦІЙНА стаття «Сколько стоит акция «Вбивць за грати»?» .  Матеріал зроблений не етично і будується на оціночних судженнях анонімного джерела. Позиція «обвинувачених» у тексті матеріалу не подана. Наприклад: «Как нам сообщили надежные источники в правоохранительных органах, все акции против органов власти – хорошо спланированная структурированная работа штабов оппозиции. Стратегия выступлений по дискредитации госструктур  в своей природе не нова. Выбирается информационный повод и далее технология «продвижения» события с привлечением человеческого и информационного ресурса. Разумеется и первое, и второе на платной основе.»

Журналісти мають уникати посилатися на «анонімів». Це не робота, а халтура. Втім, не тільки у журналістиці. В пропаганді теж варто посилатися на ПЕРЕКОНЛИВЕ джерело. Не маєш доказів? Для цього існує інститут «експертів». Не змогли знайти такого діяча, що погодився би «забруднитися»? Це ваша проблема професіоналізму.

Невідомий автор пише далі,  що «по стране начинается протестная акция, цель которой отставка министра Могилева.» Цікаво, що відставка Могильова артикулюється не організаторами всеукраїнської кампанії, а ВО «Свобода», що діє абсолютно самостійно і чхати хотіла на інших. От позиція одного із лідерів партії, висловлена на персональному блозі. Андрій Іллєнко власною персоною.  Там все дохідливо роз’яснюється.

Втім, автор «редакційного матеріалу» не заспокоюється. Зі стелі  беруться дані про «проплату» учасникам демонстрації по 100-200 гривень. Також до акції якимсь боком «приліплюють» і БЮТ, і київську владу. Причому ВСЕ бездоказово.

Тепер можна не сумніватися у висновках «робочої групи» при МВС. Це буде все що завгодно, а не незалежне розслідування. Вона, припустимо, має підтвердити офіційну позицію органів «сам убився» «випадково».  Може бути і інший результат, якщо влада захоче пожертвувати гвинтиками для збереження всього механізму. Нам скажуть тільки те що ми маємо почути.

Врятувати рядового Могильова та керованість системи

Дії піарників доводять, що їхньою метою є захистити міліційне начальство від «оргвисновків», не більше. Тому справа переводиться у площину партійної політики. І переконати хочуть не народ, а цілком конкретну «цільову групу».  Тільки висування лобових вимог відставки Могильова може допомогти останньому уникнути президентської люті. Янукович, як і більшість політиків (демократів та авторитаристів) прагне щирої любові співвітчизників. Труп у відділку не робить владу популярнішою. Нинішній склад кабміну був визначений ситуаційно і не є «догмою». Могильов піде, якщо дискредитує владу, але за однієї умови… опозиція не буде вимагати його відставки. Адже у цій ситуації Януковичу доведеться захищати головного міліціонера. І «гарант конституції» буде вимушений так чинити для того щоб не виглядати слабаком, який зважає на немелодійний вереск нацдемів.

Історія з Табачником вже всім мала довести, що не самий улюблений колегами член біло-блакитної команди може стати мало не святим для політиків-регіоналів.  Для цього треба тільки, щоб тягнибоки та тимошенки  почали вимагати його відставки. Тож коли «Свобода» висунула гасло відставки Могильова… то вона, як мінімум, вчинила помилково. Поки не доведено змови між Могильовим та цією партією ми маємо права припускати лише що вони просто недолугі політичні гравці, які об’єктивно підіграють владі.

Навпаки, справжній радикалізм полягає у тому, щоб не вимагати кадрових перестановок, що нічого не здатні змінити. Ми маємо примусити поліцію діяти у іншій логіці. Тоді у нас з’являться нові можливості та відкриються приховані конфлікти. Ми, ліліпути, що мають перемогти Гулівера.  Міліціонер має боятися відповідальності за смерть. Це зробить наше життя безпечнішим. З іншої сторони влада не зможе давати сумнівні накази та розпорядження. Людина у формі боятиметься покарання більше ніж начальства.

Політика і «політика»

Смішні та неписьменні люди вірять, що однією акцією можна змінити порядок речей. Вони ні чим не відрізняються від тих, хто намагається вплинути на систему у день виборів, раз на кілька років, кидаючи бюлетень. Авантюризм та ошуканство крокують парою. Це називають політикою. В сенсі боротьби за владу та ротацію у верхівці.

Насправді, давні греки, що шляхетно поцупили ідею самоуправління у фінікійців доробили її і створили «політику». Це означало, не правила чергування свиней біля годівниці і можливість бути громадянином під час виборів, а потім сподіватися на мудру еліту. Кожен дорослий вільний громадянин міста мав турбуватися про спільні справи. Брати участь у публічних дискусіях. Витрачати свій час на походи в судові органи, щоб особисто переконатися у аргументах сторін. Громадянина мало турбувати все від оборонної політики до стану нужників чи стандартів алкогольної продукції. Тих хто не цікавився звали «ідіотами».    Це є політикою і громадянською позицією, а не колегіальною владою олігархії, як зараз.

Так, це не для лінивих. Сучасна «політика», що зводиться до перегляду ток-шоу по телевізору не обтяжує громадянина. Прояви політики у «грецькому» сенсі (від древніх до сучасних прикладів) лякають можновладців. Сьогоднішній громадянин має бути байдужим до суспільних справ у проміжках між виборами. Він не член громади. Він «ідіот» і буржуа за поглядами. Не будемо ідіотами? Ви згодні?

Ми можемо обрати бунт.  Не підліткову демонстрацію агресії, а плідний бунт, що відсуне загрозу нашому життю, свободі та гідності на безпечну відстань. Поки що…

Тільки системна боротьба може забезпечити нам успіх.  Тоді ми доб»ємося не просто покарання винних (винна, насправді, система), а зможемо зробити так, щоб такі вбивства не повторювалися. Наприклад домогтися, щоб учбові заклади користувалися екстериторіальністю, як у багатьох країнах. І ще встановити багато корисних обмежень для слуг народу. А потім подивимося, що можна зробити, щоб їхня «політика» закінчилася. Раз і назавжди.

І ще. Це вже до правохоронців. Топтати квіти та демонструвати свою неповагу до покійного дуже необачно. Немилосердних ніхто не жаліє.

http://livasprava.info/content/view/2110/1/

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s


%d такие блоггеры, как: