Чи було колись в Україні «не без Кучми»? А яка різниця?

Декому з політичного Олімпу дуже подобається грати на поганій пам‘яті українського виборця щодо фактів, його любові до яскравої обгортки, яка, мов штани із «чортової шкіри», не рветься та не брудниться. Питання про моральне право звинувачувати інших, на жаль, відходить при цьому на другий план. Колишній прем‘єр, а тепер знову лідерка опозиції Юлія Тимошенко 30 березня вустами своїх копірайтерів закинула Януковичу повернення «кучмістських кадрів». Власне, цьому присвячена стаття «В Україні — не без Кучми» на персональному сайті tymoshenko.ua: «державними диригентами на всіх фронтах все частіше стають люди, які стійко асоціюються із злочинним режимом славнозвісного Кучми. Їх, «перевірених» боями і махінаціями, призначають на найвищі ключові посади.» Риторика боротьби з кучмізмом свого часу стала головним меседжем помаранчевої команди і спротиву з боку мережевих організацій. Саме із сайту під назвою kuchmizm.info розпочиналася діяльність кампанії «Пора!», яка розповсюджувала наліпки з розшифруванням цього явища: «Кучмізм – це злидні», «Кучмізм – це корупція», «Кучмізм – це бідність» тощо. Витягнувши зі старого бренд-бука карту кучмізму, Юлія Володимирівна ризикує натрапити на шквал спогадів щодо діяльності постреволюційного уряду в 2005 році та передвиборчого в 2009 році. У першому випадку, ідеали «майдану» проміняли на «любих друзів», а у другому випадку – зовнішній борг України збільшився на рекордну кількість доларів, на тлі заяв прем‘єра про те, що світова криза оминула Україну. Трохи імен. Кого ж критикує Юлія Володимирівна у згаданій статті? Чомусь першим об‘єктом критики є Олексій Костусєв, якого на посаду Голови Антимонопольного комітету України рекомендує Кабмін. Пан Костусєв уже знайомий із цим кріслом щонайменше з 2001 року, доки не був змінений у 2008 році бютівцем Олександром Мельниченком. Варто сказати, що пан Мельниченко уже сім років до часу свого призначення «в.о Глави АМКУ», працював першим заступником Костусєва. Подейкують, що на «зоні» є неписане правило: співпраця з «мусором» або «пєтухом» означає «законтачення», що може привести у розряд «опущених». За логікою Тимошенко, співпраця з «агентами кучмізму» уже мала би бути «участю за попередньою змовою». Втім, щодо бютівця у керівному складі АМКУ це не спрацьовує. Щодо інших персоналій: «Список «повертанців» є довгим. Практично весь склад Кабміну Миколи Азарова і його суміжних структур і відгалужень так чи інакше пов’язаний з режимом Кучми і тому неминуче асоціюється з можливим реваншем старої влади.» До слова, у червні 2009 року «ширку», яка об’єднала БЮТ і «регіони», першим залишив таки Янукович. З нормальної точки зору, БЮТ того часу був не меншим блоком «іуд» для «помаранчевих» виборців, ніж ті, які пішли у коаліцію улітку 2007 року під звуки обурення «Майдану-2» чи в 2010 під обурливий галас Андрія Кожем‘якіна. Між іншим, вихід Януковича, попри усі політтехнологічні сторони цього вчинку, врятував усенародне обрання Президента: серед цілей «ширки» були зміни до Конституції, серед яких – вибори першої особи парламентом, а не всенародним волевиявленням. «Список «повертанців» є довгим. Практично весь склад Кабміну Миколи Азарова і його суміжних структур і відгалужень так чи інакше пов’язаний з режимом Кучми і тому неминуче асоціюється з можливим реваншем старої влади», — йдеться далі у статті. Чи дійсно вже так суперечить «кучмізм» політичній натурі «Тимохи»? Пригадаймо, чи не співпрацювала Юлія Володимирівна з такою собою як Богдан Губський, який досить вдало пройшов через кар‘єрну драбину від членства в «За ЄдУ» до заступника голови фракції БЮТ. Нічого проти пана Богдана – справа у принципі права на критику «кучмізму» пані Юлією. Отже, ідем далі. У спадок від «За ЄдУ» у 2006 році до БЮТ перейшов Сергій Осика, який із Антоном Яценком (також БЮТ) «засвітився» у справі Тендерної палати України. Деякі сайти (наприклад, «ВсяПравда.ком») зазначають, що саме Сергій Григорович вигадав схему роботи Тендерної палати із «відкатом» у розмірі від 6% від тендера. Якщо «Кучмізм – це корупція», то що ж у йому протиставляв у такому випадку «БЮТизм»? Ще одним «заєдистом» у команді БЮТ був Євген Сігал, людина, що за рівнем своїх статків входить у Top50 журналу «Фокус» (видання вказує їх розмір у сумі $430 млн.) Або, наприклад, Юлія Володимирівна не цуралася порад Олександра Абдуліна, якому, між іншим, у минулому приписується співпраця із Бакаєм (участь у роботі одіозної корпорації «Республіка»). Цікаво, що у жовтні 1998 році Олександр Рафкатович балотувався у одному окрузі із легендою націоналістичного руху Степаном Хмарою. Степан Ількович тоді не пройшов. До речі, у своєму Відкритому листі Хмара закинув не менш легендарному Лук‘яненку: «Чомусь ви, Левку, відмовчувалися у 2005 році, коли Ю. Тимошенко остаточно почала переорієнтовуватися на вчорашніх кучмістів, великий мафіозно-олігархічний космополітичний капітал всупереч проголошуваним нею ж гаслам про необхідність відлучити від політики і влади бізнес.» Отже, відколи це «в Україні – не без Кучми»? У цій статті не хотілося би окремими абзацами пригадувати «справи» Лозінського та «педофілгейту»; автомобільної аварії 1 квітня 2007 року за участю Андрія Шкіля, внаслідок якої двоє людей загинули на місці, заяв про необхідність диктатури та фінансових оборудок «із багатьма невідомими». Опинившись у ролі опозиціонерки, Юлія Володимирівна та її команда взялися за боротьбу із «скелетами з шафи». Схоже, знову буде піднято улюблені теми «справедливості, за яку варто боротися», уже запущено донкіхотівські вітряки «кучмізму» та «національної гідності». Об‘єктом атаки з боку БЮТ також став банальний Табачник на посту Міністра освіти та науки, хоча представляти Леді Ю. в ЦВК нічого не завадило Леоніду Кравчукові, якого у листопаді 2004 року Києво-Могилянська академія позбавила титулу Почесного професора за підтримку фальсифікацій. Схоже, українським політикам подобається прокручувати міф про вічне повернення, який вони нещадно експлуатують. Боротьбою за зміну облич підмінені виступи за зміни в структурі влади та переформатування самого механізму держави, який є визискувальним і недієвим. Адже, за ідеологемами як «кучмізму» так і «фашистського оранжевого режиму» ховається бажання можновладців зберегти свої позиції, керуючись не принципами свободи, а законами торгу та тіньових домовленостей. Лише від громадян залежить, чи буде почато новий цикл у політичній історії України, а чи старі «лідери» знову отримають право озвучувати «глас народу» під звуки переділу. Чесно, такого не хочеться.

http://politcom.org.ua/?p=1389

http://livasprava.info/content/view/1856/1/

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s


%d такие блоггеры, как: