«П‘ять опозицій» Януковича

«П‘ять опозицій» Януковича

Такої кількості організованих «недоброзичливців» не мав навіть Леонід Данилович. Свою опозиційність до Віктора Федоровича на даний момент оголосило вже п‘ять різних центрів, кожен із яких має своє ядро, групу прихильників і певний вплив.

1. «Демократична опозиція»

«Першу опозицію», названу «демократичною», як і очікувалося, очолила екс-прем‘єр. Для Юлії Володимирівни імідж опозиціонерки підходить не гірше, ніж новий виріб Loi Vitton, який, як повідомляє «Українська правда», «леді Ю» носить мало не кожен день.

Перехід Юлії Володимирівни із посту Голови уряду в лідери опозиції – річ очікувана та прогнозована. Варто відзначити дивну здатність Тимошенко бути в опозиції, навіть на посаді Прем‘єрки: «Вони балакають – вона працює!».

До складу так званої «парламентської опозиції» ввійшли вісім партій. Деякі з них перебувають у складі фракції БЮТ: «материнська» «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія, партія «Реформи та порядок». Долучилися члени фракції «Наша Україна»: Європейська партія (М.Катеринчук), Народний рух України, Партія захисників вітчизни (Ю.Кармазін), Християнсько-демократичний союз (В.Стретович).

Цікаво, що Голова Української соціал-демократичної партії Євген Корнійчук, який посідав крісло першого заступника Міністерства юстиції, за інформацією «Лівого берега», 16 березня пішов у відпустку. Отже, де-факто, посаду зберігає.

Цікаво, що під текстом Положення про Координаційну раду об‘єднаної демократичної опозиції замість підпису голови ПРП Пинзенника стоїть підпис його заступника – Сергія Соболєва, якого називають «прем’єром» від опозиції. Нагадаємо, пан Пинзенник пішов із уряду Тимошенко близько року тому, у зв‘язку з незгодою щодо курсу фінансової політики, погрожуючи із шпальт газет дефолтом.

З боку УСДП стояв не підпис першого лідера структури, а нині – Глави Верховного Суду України Василя Онопенка, не нинішнього голови – зятя Онопенка Євгена Корнійчука. Натомість – колишнього прес-секретаря Василя Васильовича, а тепер заступника голови фракції БЮТ у парламенті Олени Шустік.

У пункті п‘ять угоди від 17 березня 2010 року чітко вказано, що «головування на засіданнях Координаційної Ради проводиться Головою Координаційної Ради – Тимошенко Юлією Володимирівною».

2. «Тіньовий уряд»

«Бажає пан Яценюк створити у своїй особі опозицію — прапор йому в руки, допоможемо», — прокоментував створення «тіньового уряду» Яценюка керівник «опозиційного» уряду Сергій Соболєв у ефірі «5 каналу».

Проголошення курсу на «тінізацію» стало наслідком переговорів Арсенія Петровича із Віктором Федоровичем. За інформацією «Обозревателя», 9 березня відбулася зустріч Президента, і з Яценюком, і з Сергієм Тигіпком. Доля останнього відома – він ввійшов у гру як віце-прем‘єр. Збіг цих обставин став причиною жартів опонентів Яценюка щодо того, що «тіньовий уряд» — це наслідок того, що на Банковій його не взяли на роботу.

Щодо персонального складу «тіньового уряду» інформації немає. У інтерв‘ю «Комерсант-Україна»17 березня «четвертий кандидат» назвав основою для своїх екзерсисів у опозиції членів «Нашої України» та посилається на список із 27 осіб, що претендують на «тіньові портфелі».

3. «Єдина сила помаранчевих»

Як повідомила 10 березня «Українська правда», «група «За Україну!» не приєднуватиметься до жодної з опозицій в парламенті.» Голова депутатської групи Кириленко порадив «усім видатним опозиціонерам з’ясувати між собою стосунки, хто з них лідер об’єднаної опозиції, хто – офіційної, хто конструктивної».

Виходячи із персонального складу групи, неважко було зрозуміти, що екс-уенпіст Кириленко, екс-свободівець Парубій «тим часом будуть протистояти всім тим антиукраїнським рішенням, які може провести нова влада».

Наразі саме за підписом «За Україну!» розповсюджуються наліпки кампанії проти Міністра освіти та науки Дмитра Табачника, якому закидають зневагу до історії України та української нації.

Повідомлення на сайті «Нашої України» http://www.razom.org.ua, сповнені цитат із Парубія та націоналістичної риторики, свідчать про те, що Віктор Ющенко підтримує саме цю частину опозиції.

4. «Національна опозиція», або «З нашого боку – Олег Тягнибок!»

«Перед нашими очима вкрай реакційні, відкрито антиукраїнські сили брутально узурпують владу в України». – вкрай неоригінально розпочинає свою відозву 15 березня ВО «Свобода». Проголошуючи «національну опозицію», політична сила звинувачує парламентарів у тому, «що як тільки Янукович сів у найвище крісло, патологічна продажність “демократів” знову забуяла рясним цвітом», обурює її і те, що «ряди “волонтерів” поповнили ще сім депутатів, обраних за списками БЮТ та НУНС». Окрім того, Олег Ярославович і партійці, підтверджуючи свій крайній патріотизм і вірність «горі Яворині та Фаріон Ірині», кажуть, що «особливої уваги варті деякі “реєстрові патріоти”», до яких віднесено Олександра Клименко та Олександра Слободяна з УНП, які підтримали коаліцію. Їм обіцяють «повторення політичного падіння Олександра Мороза, який безповоротно згубив довіру ошуканих виборців – ось заслужена плата для тих хрунів, які сьогодні зрадили українців.»

Що ж пропонує непарламентська опозиція? «Головною метою Національної опозиції є боротьба з антиукраїнським режимом Януковича і прихід до влади націоналістичного Уряду. Найперше насущне завдання – чинити безперервний тиск на владу усюди і скрізь». Що ж для народу? «Усі чесні українці, які готові з нами пліч-о-пліч боротися проти режиму Януковича за соціальну і національну справедливість, можуть стати до наших лав», до того ж націоналісти упевнені, що «Нація – вічна, вороги – тимчасові. Тому наша перемога – неминуча!»

Коментарі, на мою думку, зайві.

5. «Національна опозиція — 2»: галицька версія

«П‘ять опозицій» Президента

«П‘ята опозиція» (термін автора статті) – ще менш парламентська і ще більш радикальна, ніж опозиція Тягнибока. Єдине, що їх поєднує – погрози рішучими діями та надмір морфеми «націонал» у політичних заявах.

Бере свій початок «п‘ята опозиція» від з‘їзду Об’єднання національно-патріотичних сил Львівщини 22 лютого 2010 року. На ній делегати оголосили про те, що їх рух «застерігає новообраного Президента Януковича від антиукраїнських та антиконституційних дій і обіцяє дати йому рішучий опір, який буде значно масштабніший і радикальніший, ніж Майдан 2004 року».

Прізвища лідерів націонал-патріотичної опозиції є «широко відомими у вузьких колах». По-перше, це син генерала-хорунжого УПА Романа Шухевича, Головнокомандувач УНА, Герой України Юрій Шухевич.

Нагадаємо, цей діяч закликав українців не обирати серед меншого зла, за що на його адресу прес-службою БЮТ було зроблено закид про співпрацю із штабом Януковича у Львові. Цікаво, що серед лідерів БЮТ присутній колишній «підзвітний» пана Юрка – Андрій Шкіль, який брав участь у роботі УНСО та придністровській війні. З вуст Андрія Васильовича слів на захист Юрія Романовича не було.

Під заявою підписалися також: голова ЛОО Всеукраїнської ліги українських жінок Надія Кохалевич, голова Львівського крайового братства ветеранів ОУН-УПА Олесь Гуменюк тощо. У їх лавах — директор ГО «Інститут національної пам’яті» Володимир Парубій. Здається, таке прізвище, щоправда у парі з іншим іменем, уже зустрічалося у цій статті.

Що ж цікавить цих поважних людей? Читаєм: «окремі політики роблять заяви про другу державну мову, про продовження терміну перебування Чорноморського флоту на території України, про вступ України до ЄЕП і скасування нагородження Степана Бандери».

Знову ні слова про соціальний захист людей.

Висновки

Українська опозиція на даному етапі не висуває чітких соціальних вимог до уряду та Президента. Її створюють, або політичні сили, що не перемогли на виборах (БЮТ), не змогли домовитися щодо своєї ролі при новому президентові (А.Яценюк) та сподіваються на успіх у місцевих і можливих позачергових виборах. Такі сили захищають інтереси крупного капіталу та інвесторів більш дрібного масштабу.

Деякі з них (група Кириленка) намагають зберегти «честь помаранчевого прапору». Вони є парламентською силою, тому апелюють до демократичних цінностей, але більшість їх електорату та інвесторів (національно орієнтований малий і середній бізнес) вимагають відстоювати проблеми української мови та ідентичності.

Таким чином, більшість громадян, які не вписуються у вказані рамки є нічим іншим як «електоральним порогом», який варто здолати, щоб забезпечити собі подальшу присутність.

Виділяються групи непарламентської опозиції, які заграють із радикальною риторикою та ставлять більш різко питання про українську націю. Соціальні аспекти при цьому згадуються у ВО «Свобода», але у симбіозі із «національними». Таким чином відбувається алюзія до старої назви партії – Соціал-національна партія України, що є свого роду заграванням із ультраправими. Заяви «львівської» групи опозиції є швидше регіональним проявом активності плеяди діячів правого руху, які переживають кризу жанру. Відсутність у них широкої підтримки серед населення та присутність родича депутата Парубія свідчать про відсутність своєї гри.

Проблеми соціального захисту населення на тлі фінансової кризи не є ключовими для жодної з опозиційних сил. Лівий спектр українського парламентського політикуму (КПУ) є таким лише номінальним і підтримує інтереси не посполитого народу, а олігархії.

«Соціальна тема» не розкрита, ніша захисту малозабезпечених прошарків населення ситуативно заповнюється націоналістичною, державницькою чи русофільською риторикою.

http://politcom.org.ua/?p=1368

http://livasprava.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1829&Itemid=1

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s


%d такие блоггеры, как: